• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Шляхами подвигу і слави наших батьків і дідів

«Війна у пам’яті моєї сім’ї»

Ми віддаєм глибоку шану
І поминаємо в молитві Тих,
хто рятуючи державу,
Поліг за нас в жорстокій битві.

Якось, перебираючи старі чорно-білі фотографії, я побачила невеличку паперову папку. Її бабуся старанно зав’язувала, іноді розглядала вирізки з газет та листи, що збереглися там. Що ж це? Бабуся сказала, що то реліквія нашої сім’ї. Мама пояснила: «Реліквія – це найдорожче, найважливіше, що зберігає людина. Це те, що нагадує людині про важливі події в житті, про героїчні моменти, про людей, яких не можна забувати».


Такою родинною реліквією в нашій сім’ї стали пожовклі зім’яті листи – трикутники, що надіслав мій прадід з фронту. Кожний рядочок - характер, кожна буква - подія. Як таке можна забути?


За кожним листом - стоїть ціле життя рідних людей...

/Files/images/8а.png/Files/images/8а1.png

Лист, складений трикутником

/Files/images/site 1.png

Лист у розгорнутому вигляді

Як гримнула Велика Вітчизняна війна, прабабуся Марія збирала в дорогу нехитру новобранську сумку. Збирати когось просто до лав мирної армії - це одне, а збирати на фронт - це невідомість: куди, на скільки - на рік чи назавжди?.. Тоді на війну Вітчизна покликала і мого прадіда Григорія Семеновича Безкоровайного. Шість років як одружилися, маленькими дітками розбагатіли - сином Миколкою та донечкою Раєю - ото і всього. Більше нічого не встигли, хоча планів було! - на все довге життя, бо все воно здавалося навіки мирним...

-Ну, хазяйнуй, Марієчко, - сказав на прощання чоловік - новобранець.-Діток бережи, себе жалій. І любов нашу бережи...

А було в ту пору прабабусі Марії всього - навсього двадцять вісім. Коли прийшли в село Козачка, що на Зміївщині, окупанти, думала, що її хазяїн, боєць Безкоровайний, воює десь далеко - далеко. А воно виявилось - о Господи! - зовсім під боком він воював: звістка від нього прийшла на другий рік війни з ... Коробового Хутора, де майже до літа 1942 року твердо трималася Радянська влада.

Потім наші війська відступили на схід. Листування припинилось. У березні 1943 року наші повернулись - і загриміло навкруги. Та все поряд: в селі Таранівка, Соколово. Через два тижні наші відійшли, передова пролягла по Дінцю - до серпня 1943 року.

Бійця Григорія Безкоровайного кидало з краю в край по всіх фронтах, з пекла в пекло. Та поки що оберігала його берегиня - Марія: не брали його ні куля, ні ворожий багнет. А чи знав хоробрий воїн, що відбулося в його мальовничий Козачці?

Ні, звичайно. Не знав він про те, що його односельці, приятелі із своїми сім’ями пішли в партизани. Гестапівці розстріляли 22 односельці.

Не відав, звичайно, Григорій Семенович і про те, що в Козачці наводить „німецькі порядки” староста. Прабабуся Марія згадувала, що важко було дуже: „ Нам, колгоспникам, перерви майже не було, до останніх „наших” днів ми збирали до зернини хліба і разом з худобою відправляли на схід...”

У 1943 році, восени, всі включилися в жнива - „Все для фронту, все для перемоги!”. Орали, сіяли з решета вручну, боронували з кінською шлейкою на шиї... За вклад в перемогу 4 вересня 1946 року прабабусю Марію Кононівну Безкоровайну нагороджено медаллю „За доблесний труд у Великій Вітчизняній війни”.

Вже десь під кінець 1943 року прилетіла поштою радісна звістка для всього села: бойові друзі - однополчани чоловіка написали прабабусі і всім козачанам колективного листа, в якому зазначалося, що Григорій Семенович Безкоровайний при форсуванні водного рубежу першим переправився через річку і вогнем з автомата прикрив переправу свого підрозділу.

Цього листа читали селом. Після читання аж з гордістю дивилися козачани один на одного: диви, мов, які ми, козачани! Тож, вороже клятий, знай наших! І на колгоспних полях іще жаркіш закипіла робота - все для фронту, все для перемоги!

Минув ще один воєнний рік. У 1944 році наші війська успішно громили гітлерівців. Люди в тилу жили єдиною думкою: ось - ось війні кінець. У Козачці, як і усюди, жнива набирали сили. Саме в цей гарячий час поштарка і порадувала Марію Кононівну та діток солдатським листом - трикутником, який зберігається і донині в нашій родині. Лист датовано 29 липня 1944 р. В ньому повідомляється про ще одну нагороду і про те, що старший сержант Безкоровайний звільняє від фашистів Латвію. Отримала прабабуся і вирізку з армійської газети, де описано один з бойових епізодів з участю Григорія - її чоловіка.

Почався переможний 1945 рік. З дня на день чекали всі повідомлення про перемогу. А Марія Кононівна ждала з далекої Німеччини свого відважного Григорія. Та, видно, не судилося йому походити по стерні на козачанських рідних нивах... „Похоронка” повідомила: „Старший сержант Безкоровайний Григорій Семенович з села Козачки Зміївського району, вірний воїнській присязі, виявивши в боях за Батьківщину героїзм і мужність, загинув10 лютого 1945 року, похований в братській могилі західніше села Шедлаг, Німеччина”.

Боже праведний, всю війну берегла – сподіваннями, молитвами, мріями – а тут, в кінці війни, не вберегла. З горя пішла прабабуся на найтяжчі роботи в колгоспі: була конюхом, воловиком – щоб хоч трохи біда забулася... Та чи таке забудеш...

Нема вже моєї прабабусі Безкоровайної Марії Кононівни, яка прожила довге важке життя. Нема вже і її сина – мого дідуся – Миколи Григоровича Безкоровайного. Та пам’ять про рідних людей, про справжніх патріотів, якими пишаємося ми, їх нащадки, живе і буде жити в наших душах, в наших серцях, в наших думках.

Людська пам’ять – це мірило, що дає змогу людині забути дрібниці життя та пам’ятати головне. В душах людей назавжди залишаються моменти життя, події, які дали душі і серцю тепло.

Поки в душах, в пам’яті людей залишаться їх предки, їх рідні місця, їх Вітчизна, доти людство існуватиме, традиції наших родин житимуть.

Вирізки з газети «Вісті Зміївщини»

/Files/images/8а3.jpg/Files/images/8а4.jpg

/Files/images/8а5.jpg/Files/images/8а6.jpg

Копія останнього листа

/Files/images/8а7.jpg/Files/images/8а8.jpg

Виконала учениця 8-А класу
Безкоровайна Катерина
Кiлькiсть переглядiв: 33

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.